Іван Франко

(1856-1916)

Якщо вас запитати: «Хто такий Іван Якович Франко?», - переконані, ви дасте відповідь миттєво. Крім того, назвете твори цього майстра слова, які вже вивчали. Багато чого із життєпису Івана Яковича ви також пам'ятаєте. Письменник народився 27 серпня 1856 р. в родині заможного сільського коваля в Нагуєвичах - мальовничому селі поблизу м. Дрогобича. Івась, якого вдома ще звали Ясем або Мироном, свою першу освіту здобував у початковій школі села Ясениця-Сільна і жив там у материного брата - дядька Павла Куль-чицького. Наставником Івана був священник Йосип Левицький, який дозволяв розумному та охочому до читання учневі брати книжки зі своєї бібліотеки. А згодом учитель цю величеньку книгозбірню заповів юному Франкові. Іван Франко навчався й у школі отців василіян та в гімназії у Дрогобичі, а в дев'ятирічному віці пережив непоправну втрату - смерть батька, через сім років - і смерть матері.

Та не лише тяжкі випробування випали на долю талановитого юнака. Іван Франко завдяки таланту й титанічній праці досяг неабияких життєвих і творчих успіхів. Поряд із ним було немало добросердних людей, які любили його та всіляко допомагали. Зокрема вітчим, поважаний у громаді сільський староста Гринь Гаврилик, не пошкодував грошей на пасинкове навчання. Восени 1875 р. Іван успішно склав іспити й став студентом філософського факультету Львівського університету, який тепер носить його ім'я. Від січня 1876 р. Івана Франка як одного з найуспішніших студентів не тільки звільнили від оплати за навчання, а ще й призначили йому стипендію.

У студентські роки Іван Якович проявив себе питомим¹ патріотом України, активним громадським діячем. Молодий галичанин на зорі свого свідомого життя виявився істинним пасіонарієм -людиною особливою, лідером, наділеним величезною енергією духу, патріотом найвищого ґатунку, здатним вести за собою.

На початку літа 1877 р. поліція вчинила в орендованому І. Франком помешканні у Львові обшук, під час якого виявила заборонену австрійською владою літературу. Юнака та його найближчих друзів-однодумців - Михайла Павлика й Остапа Тер-лецького - було заарештовано. Самого Франка як особливо небезпечного громадсько-політичного діяча, який проводив соціалістичну пропаганду, відразу ж помістили в камеру, де перебувало більше як 20 ув'язнених. У камері бракувало повітря, тож постійно було відчинене вікно. Якраз там і відвели місце Франкові.

Якщо взяти до уваги, що особливою міцністю організму поет ніколи не відзначався, а від матері успадкував хворобу суглобів, то ув'язнення в найстрашнішій львівській тюрмі «Бригідки» серйозно зашкодили здоров'ю письменника.

Іван Франко через цей арешт утратив кохану дівчину -Ольгу Рошкевич. її батько-священник не міг допустити, щоб його красива й освічена донька, вихована в строгій моралі, підтримувала стосунки з безбожником-атеїстом, який у своїх віршах відверто афішував, що він і його однодумці проти церкви, попів та Бога (вірш «Товаришам із тюрми»).

Ув'язнення й затяжний судовий процес, хоч і зіпсували блискуче майбутнє всіх трьох друзів, проте не зламали жодного з них. Навпаки, цей період став школою морального загартування та дорослішання. Чинна влада спробувала відправити Івана Франка в армію, та медична комісія комісувала новобранця через його слабкий зір. Проте повну вищу освіту Франкові вдалося здобути лише в 18901891 рр. у Чернівецькому університеті.

Також Іван Якович 1878 р. узявся організовувати журнал «Громадський друг». Кошти на нього надсилали мати Лесі Українки - письменниця Олена Пчілка та її рідний брат Михайло Драгоманов. Львівська цензура неодноразово закривала цей журнал, проте кмітливий І. Франко завжди знаходив спосіб видавати часопис «Громадський друг», а також альманахи - «Молот», «Дзвін» (обидва 1878 р.).

Після виходу з в'язниці Франко написав свої знакові вірші, зокрема «Товаришам із тюрми» та «Каменярі» (обидва 1878 р.), повість «Boa constrictor» («Змій-полоз») (1878 та пізніше), де у символічному образі змія викривально показав суспільство визискувачів, одну з найкращих своїх літературознавчих статей «Література, її завдання та найважливіші ціхи¹» (1878).

У тогочасній поезії молодий Іван Франко вже посідав чільне місце, адже його талант лірика виявився безсумнівним. Плани Франкові на той час були немалі: присвятити себе вихованню українців Галичини, зробити їх національно само-ідентифікованими, готовими до побудови власної держави.

Іван Франко вирішив самостійно заробляти на життя, тому переважно займався репетиторством і перекладами. До речі, в п'ятдесятитомному зібранні творів Каменяра сім томів становлять саме переклади (з-поміж них - зразки давньогрецької поезії, творів давніх римлян, вершинні твори світочів літератури -Данте Аліг'єрі, Шекспіра та Байрона, Гейне та Ґете, Гюго та Верлена, Пушкіна та Лермонтова).

Та хоч Іван Якович трудився, не жаліючи сил і здоров'я на ниві літератури, проте матеріальну скруту він відчував дуже дошкульно. Коли ж Франків приятель Кирило Геник, учитель із села Нижній Березів Коломийського повіту, запропонував письменникові стати його репетитором, той із радістю погодився й пообіцяв допомогти успішно підготуватися до іспитів на атестат зрілості. Проте все закінчилося аж ніяк не заробітками, а новим арештом.

Три місяці Івана Яковича протримали в коломийській тюрмі, а тоді «гальопом» (тобто етапом і дуже швидким темпом), практично без перепочинку, пригнали в рідне село Нагуєвичі. Вітчим боляче переніс цю ганебну для нього подію, але не зрікся тоді вкрай немічного пасинка.

У Нагуєвичах письменник демонстративно для влади займався хліборобською працею, орав, садив, косив, а ночами творив повість «Захар Беркут», писав літературно-критичні статті про творчість Т. Шевченка, перекладав українською мовою світову класику, впорядковував поезії, ним написані в коломийській тюрмі. Своїм віршам поет тоді дав загальну назву «Веснянки». Жандарми-поляки часто приходили до І. Франка, але перевірити, що саме він пише, не могли: кириличного алфавіту не розуміли, бо користувалися латинським.

Довго перебувати у віддаленому від прогресу підгірському селі Франко не міг, тому повернувся до Львова, визнаного осередку освіти, науки й культури.

Іван Франко захоплювався не лише літературою, а й наукою. У Віденському університеті він блискуче захистив докторську дисертацію (1892) та першого липня наступного року отримав диплом про ступінь і звання доктора філософії. Планував працювати на кафедрі славістики Львівського університету. З успіхом прочитав габілітаційну (пробну) лекцію «"Наймичка” Т. Шевченка», проте до роботи на кафедрі Івана Яковича так і не допустили. Цікаво, що диплом почесного доктора у вересні 1906 р. Франкові присудила вчена рада Харківського університету імені В. Н. Каразіна, хоча там Каменяр ніколи не був. Отже, науковці Наддніпрянської України належно оцінили літературознавчу наукову діяльність галицького вченого.

Серед передових людей Галичини Іван Франко здобув славу не лише письменника та науковця, а й журналіста, публіциста, політика. Його стаття «Що таке поступ?» (1903) виявилася настільною книгою галицьких патріотів.

Іван Франко як непересічний діяч тогочасного політикуму брав участь у заснуванні Русько-української радикальної партії, яку до 1889 р. очолював. Саме Франко ініціював уживання назви «українці» замість узвичаєної на той час у Галичині «русини». Також він підтримував та популяризував український жіночий рух.

Наприкінці 1890-х років Франко відійшов від політичної діяльності, зосередившись на літературній творчості й науковій праці у Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ), де очолював філологічну секцію та етнографічну комісію. Також активно працював як драматург, прозаїк, есеїст, етнограф, історик, цікавився психологією, філософією, перекладав.

Громадськість на належному рівні відзначала 25-річчя (1898) та 40-ліття (1913) творчої діяльності Каменяра. Івану Яковичу навіть була призначена довічна пенсія

в сумі 200 крон щомісяця, але він ставився до всіх почестей і помпезних багатолюдних зібрань байдуже, навіть відмовлявся сидіти в президії.

Розбитому паралічем безпомічному Іванові Франкові в роки Першої світової війни загрожувала голодна смерть. Його помістили в госпіталь для поранених січових стрільців. Опікувався ним неповнолітній племінник Василь, який приїхав із Нагуєвичів, він і записав останні поезії Івана Яковича. Помер поет 28 травня 1916 р. Поховали Івана Франка в чужому склепі, а перенесли прах митця на те місце, де на могилі встановлено скульптуру Каменяра, аж через шістнадцять років.

Іван Франко був першим українським митцем, представленим на Нобелівську премію. Кандидатуру письменника на цю найвищу у світі нагороду 26 листопада 1915 р. висунула українська громадськість Відня. Проте нагороджують премією тільки живих лауреатів, а Іван Якович не дожив до дати присудження цієї премії.

В Україні вшановано пам'ять Великого Каменяра: споруджено чимало пам'ятників Іванові Франку, його іменем назване місто Івано-Франківськ. Ім'я письменника носять театри, Львівський національний університет, пасажирський лайнер, вулиці й парки нашої держави. Є літературні премії імені І. Франка (Міжнародна премія імені Івана Франка та міська м. Івано-Франківська). За радянського часу видано 50-томне зібрання творів поета, але науковці переконані, що в архівах міститься ще стільки ж Франкових досі не опублікованих праць. За мотивами творів Івана Яковича знято кінофільми, з-поміж яких чотирисерійний стилізований (модернізований, наближений до сучасних умов життя) фільм «Украдене щастя» (2003) та художні стрічки за повістю «Захар Беркут» (1971, кіностудія ім. Олександра Довженка, реж. Л. Осика; 2019, українсько-американський фільм, реж. А. Сеїтаблаєв та Дж. Вінн).

Діалог із текстом

1 Що ви пам'ятаєте з попередніх класів про факти із життя Івана Франка та його творчість? Що найбільше вам запам'яталося з біографії, яку ви прочитали в підручнику зараз? Чи збагатили ви свої знання про цього письменника? Чим саме?

2 Як ви думаєте, чого прагнула цісарська влада, заарештовуючи й переслідуючи І. Франка? Умотивуйте вашу думку.

3 Хто такі патріоти? А пасіонарії? Доведіть, що Іван Франко завжди був і патріотом, і пасіонарієм. Чи важливо, щоб народ мав хоч декількох саме таких представників у власному середовищі? Чому?

4 Як Україна береже пам'ять про Івана Франка?

5 Чому Іван Франко не отримав Нобелівської премії за свою геніальну поему «Мойсей»?

Діалоги текстів

1 Наддніпрянську Україну галичани називали Великою Україною. Доведіть, що така назва засвідчує високу національну свідомість галичан та їхнє прагнення бачити Україну єдиною, соборною. Чи може бути прикладом громадсько-культурна діяльність Івана Франка?

2 Доведіть, що Іван Франко був не тільки письменником, а й видатним науковцем і політиком.

3 Підготуйтеся до виступів з повідомленнями про родинне життя Івана Франка і про те, ким стали Франкові сини Тарас і Петро та його дочка Ганна. Що саме вплинуло на їхній свідомий життєвий вибір?

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською (1886)

Особисте Франкове життя було і щасливим, і журним одночасно. Взимку 1885 р. він у справах відвідав Київ. Тут на вечорі творчої інтелігенції і познайомився зі своєю майбутньою дружиною - Ольгою Хоружинською (у заміжжі - Ольга Франко, 1864-1941). Це була освічена, з передовими поглядами дівчина. Вона усвідомлювала, які життєві випробування її чекають у Західній Україні, але все-таки вирішила стати дружиною, подругою і соратницею цього непересічного чоловіка.

Побралися молодята в Києві у травні 1886 р. Відомо, що Ольга віддала свій весільний посаг на видання журналу «Житє і слово» та платне навчання Івана Яковича у віденській докторантурі після закінчення ним Чернівецького університету.

Діти Івана Франка: Андрій (перший ліворуч), Петро (стоїть у центрі), Тарас (перший праворуч), Ганна (сидить у центрі) (1902)

У Івана та Ольги Франків було четверо дітей: троє синів (Андрій (1887-1913), Тарас (1889-1971), Петро (1890-1941)) і дочка Ганна (ганна Ключко, 1882-1992), яких батьки виховували в дусі патріотизму. На жаль, найстаршому синові судився короткий вік: камінь, кинутий в Івана Яковича під час нападу зловмисників, влучив у голову Андрія, найздібнішого нащадка поета. Юнак промучився від страшних приступів епілепсії цілий рік і помер.

А загалом небезпека чигала на поета і його дітей досить часто. І. Франка ненавиділа влада й переслідували агресивні противники всього українського. Дочка Ганна згадувала випадок, який стався на її очах: «...вискочив із-за рогу чоловік і вистрелив до тата, але, на щастя, не поцілив. Тато зблід, але почав нас успокоювати».

Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. здоров’я Івана Яковича погіршилося (прогресувала сліпота, розвивався параліч рук, хвороба нирок), проте й у такому стані він, наскільки ставало сил, працював.

Коли з початком Першої світової війни виникає галицьке стрілецтво як зачаток Української національної армії, сини Івана Яковича - Тарас та Петро - стали до лав січових стрільців, без жодного вагання пішли на фронт, мріяли вибороти незалежність України. Ольга Франко з постійної тривоги за дітей тяжко захворіла й тривалий час перебувала в лікарні. Та Іван Франко попри хворобу не втрачав віри у мужність і майбутнє своїх дітей. Він пише патріотичний вірш «Не пора» із циклу «Україна» (збірка «З вершин і низин»), що став першою стрілецькою піснею.

Наймолодший із синів Івана Франка Петро став авіатором, очолював першу ескадрилью військових льотчиків Української галицької армії (УГА), був обраний депутатом Верховної Ради УРСР. У червні 1941 р. його розстріляли радянські енкаведисти.

Тарас успадкував від батька письменницькі здібності. Він також вступив до легіону січових стрільців УГА. До 1945 р. проживав у Західній Україні, потім у Києві. Був викладачем, літературознавцем. Дочка Івана Франка Ганна після закінчення Першої світової війни опинилась у Європі, співпрацювала з Червоним Хрестом. У 1948 р. виїхала до Канади, де й проживала постійно, проводила широку культурно-просвітницьку діяльність.

4 Проаналізуйте одну з цитат Івана Франка, що наведені в життєписі. Чому саме цей вислів письменника привернув вашу увагу?

Мистецькі діалоги

1 Розгляньте фото поета, його дружини, дітей у ранньому віці та дорослих синів у формі січових стрільців. Що ви можете сказати про родину Івана Франка?

2 Порівняйте портретне фото Івана Франка з художньою картиною В. Слєпченка. Чим вони різняться між собою, а чим подібні?

3 Розгляньте фотосвітлину міста Івано-Франківська. Як особисто ви ставитеся до того, що населені пункти перейменовують на честь видатних людей? Що їхні портрети розміщують на банкнотах? Чому саме ви так вважаєте? Доведіть власну думку аргументовано.

ГГІ Л ■ ■ * *

Трискладові віршові розміри

Вам уже відомі двоскладові віршові розміри хорей (|- U|) та ямб |U-|). Проте існують і трискладові віршові розміри, коли стопа складається з трьох складів: одного наголошеного й двох ненаголошених. Комбінація наголошеного й ненаго-лошених складів у таких стопах може бути різною: у деяких поезіях наголошений склад виявляється за порядком першим у стопі, в інших - другим, а ще в інших -третім. Проте кожного разу відповідна стопа без жодних змін у рядку вірша повторюється певну кількість разів. Якщо ямб і хорей - дзвінкі, рвучкі, бадьорі за своїм характером віршові розміри, котрі додають поезіям відчуття нестримного руху, пісенної мелодійності, прискореності, темпу, то тристопні віршові розміри -

плавніші та значно повільніші, тому завжди несуть відчуття урочистості, патетики, святковості, плавності.

Дактиль - трискладовий віршовий розмір із наголосом на першому складі

Дактилем написані вірші Павла Грабовського «Швачка», Володимира Сосюри «Білі акації будуть цвісти...», поезія Івана Франка «Земле, моя всеплодющая мати...» також написана дактилем:

Амфібрахій - це трискладовий віршовий розмір, але з наголосом на другому складі

Амфібрахій присутній у патріотичних віршах Олександра Олеся «Живи, Україно, живи для краси.», Володимира Сосюри «Любіть Україну», вірш Івана Франка «Гримить!.», також написаний чотиристопним амфібрахієм (кількість стоп визначаємо за переважною більшістю рядків строфи):

Анапе'ст - це трискладовий віршовий розмір із наголосом на третьому складі

Анапестом написані вірші Павла Грабовського «Уперед», Володимира Сосюри «Коли потяг удаль загуркоче.». П'ятистопний анапест присутній у поезії Віктора Баранова «До українців»:

Трискладові віршові розміри в українській поезії використовуються значно рідше, ніж двоскладові. Дактиль, амфібрахій, анапест переважно бувають двостопними, тристопними, іноді - чотиристопними, оскільки є значно ширшими, ніж двоскладові віршові розміри, а своєю довжиною верси (рядки поезій) завжди обмежені. Якщо трискладовий віршовий розмір іноді виявляється і п'ятистопним (як-от поезія В. Баранова «До українців»), то в такому випадку питомий темп вірша настільки уповільнюється, що поезія вже звучить як ритмізована проза чи молитва.

Діалог із текстом

1 Що ви довідалися про трискладові віршові розміри? Чому найчастіше вони бувають двостопними, тристопними, іноді - чотиристопними?

2 Зіставте й порівняйте ритміку віршів, написаних двостопними і тристопними віршовими розмірами. Чому для громадянської і патріотичної лірики більше придатні тристопні віршові розміри?

3 У мережі Інтернет знайдіть тексти поезій Павла Грабовського «Швачка», «Не раз ми ходили в дорогу...», Олександра Олеся «Живи, Україно, живи для краси.», Володимира Сосюри «Білі акації будуть цвісти.», «Коли потяг удаль загуркоче», «Любіть Україну» і зробіть графічну схему віршових розмірів однієї строфи у двох із цих поезій (на ваш вибір).

4 Визначте римування у строфах, а також особливості рим в аналізованих вами уривках віршів.

5 Уважно прочитайте уривки поезій, на основі яких у підручнику зроблено графічну схему їхніх віршових розмірів. Визначте у строфах цих віршів типи римування та особливості рим.

Поетична творчість Івана Франка

Свою першу поезію «На Великдень 1871 року», яка, на жаль, не збереглася, Іван Франко присвятив батькові. Втрачені і його пізніші поеми «Святий Вален-тій» та «Історія товпки солі». Перші друковані вірші («Моя пісня» і «Пісні народнії») з'явилися 1874 року у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик».

У Львівському університеті у вільний від навчання час Іван Франко працював секретарем студентського журналу «Друг», який під його орудою¹ став дуже популярним серед молоді. Молодий Франко і сам долучився до письменницької праці. Він випробовував

свої сили і в поезії, і в прозі: надрукував у часописі «Друг» власні оповідання «Вугляр», «Два приятелі» та «Лесишина челядь» (усі 1876 р.), видав першу збірку власних поезій «Баляди і розкази» (1876), присвячену «Благородній дівиці Надежді» (літературний псевдонім

Ольги Рошкевич

).

Якщо після першого виходу з в'язниці Франко написав свої знакові поезії «Товаришам із тюрми» та «Каменярі» (обидва 1878 р.), то під час другого ув'язення митець експериментує із традиційним народним жанром веснянки, наповнюючи власні твори психологічним змістом. Можливо, тому своїм віршам, які Франко після коломийського арешту потай від жандармів упорядковував у Нагуєвичах, поет дав загальну назву «Веснянки».

У в'язниці його застав Великдень. Місцеві заарештовані, переважно селяни, щоб у тюремній камері бодай якось підняти собі дух, тихенько співали календарно-обрядові пісні - веснянки, які в цей час коло церкви лунали й у їхніх рідних селах. Франко був зачудований оптимістичним настроєм фольклорних веснянок. «Всі веснянки дишуть здоровим, чистим чуттям радощів життя і молодої, свіжої сили», - писав Іван Якович дещо пізніше.

Поезії із циклу «Веснянки», а саме: «Гримить!..», «Земле, моя всеплодющая мати...» та «Vivere memento!» - засвідчують, що Іван Франко був прекрасно ознайомлений з європейськими подіями, коли у крові сотень жертв руйнувалися імперії, а на їх руїнах поставали національні держави-республіки. Тож недарма у вірші «Гримить!..» автор використав паралелізм: перша строфа присвячена весні в природі, а в другій - оспівується «весна народів». Так пізніше політики й ідеологи назвали низку буржуазних революцій того часу, демократичних за своєю природою.

Громадянська лірика - умовна назва, якою окреслюють різновид поезій, що містять громадянські, соціальні, національні, а також певні патріотичні мотиви. Певна умовність цієї назви зумовлена розмитістю меж віршів цієї тематики, проте в них завжди розкрито свідоме ставлення до національних цінностей, продемонстровано активну громадянську позицію ліричного героя, його світоглядні принципи, взірці для наслідування.

Ліричний герой Івана Франка - діяльний, сміливий, гордий, вільний - відчуває себе питомою часткою України, яка як «всеплодющая мати» дає йому сили і натхнення для боротьби і впровадження змін. Девіз «Vivere memento!» у його вустах сприймається як лозунг патріота й пасіонарія, що не хоче прожити життя марно, трудитися заради власних мізерних матеріальних благ, а планує закласти основи щасливого майбутнього для багатьох поколінь українського народу.

Художні засоби усіх Франкових «Веснянок» і традиційні, і новаторські, ритміка - бадьора, життєствердна й життєрадісна. Франків ліричний герой - людина нового часу, незламна, упевнена в собі. Це борець і переможець, а не жертва тяжких обставин і підневільного життя. На час своєї появи ця поезія була новаторською, пейзаж у ній - динамічним, змінним.

Виноска - це доступне пояснення незрозумілого, іншомовного, діалектного, архаїчного, слен-гового слова; лаконічне роз'яснення історичної події, коротка довідка чи інформація про те, що читачам може бути взагалі не відомо. Виноски розміщують унизу сторінки, від літературного тексту їх відмежовують горизонтальною лінією. Під час читання художніх творів не варто нехтувати виносками, бо вони завжди допомагають краще розуміти художні тексти.

Діалог із текстом

1 Зі скількох строф складається вірш Івана Франка «Гримить!..»? Яке в них римування? Чи є в цій поезії обрамлення? Зацитуйте, як саме воно виражене.

2 Доведіть, що в кожній строфі розкрито іншу тему. Яка тема першої строфи, а яку - розглянуто в другій строфі?

3 Проаналізуйте, якими художніми засобами поетові вдається висловити свої ключові ідеї.

4 Яким віршовим розміром написана поезія І. Франка «Гримить!..»? Покажіть це на схемі на прикладі другої строфи. ^{1 2}

1 Як згадує у своїй книзі Олександр Шугай, поетична збірка Ліни Костенко «Неповторність» (1980) у руко-писі мала назву «Передгроззя», адже нею поетеса пророчила тоталітарній радянській системі неодмінний крах, такою назвою своєї книги передбачала національне пробудження українського народу. Які асоціації викликає у вас особисто поетика назви збірки Ліни Костенко «Передгроззя»? А єдино-початок у вірші «Гримить!..» Івана Франка? Чому саме? Умотивуйте думку.

2 Визначте віршовий розмір такого уривка з поезії Миколи Вінграновського «Ні! Цей народ із крові і землі...»:

Мистецькі діалоги

1 Розгляньте запропоновані в підручнику репродукції картин, на яких художники передали тривожний настрій природи перед грозою. Яке з цих художніх полотен, на вашу думку, найкраще ілюструє вірш Івана Франка «Гримить!..»? Чому саме?

2 До якої строфи вірша «Гримить!..» як ілюстрацію можна використати картину Веніаміна Кушніра «Мітинг»? Доведіть, що події, змальовані на цьому художньому полотні, відбуваються в наш час.

Анафора (від грец. anaphero - піднесення, підйом голосу) - єдинопочаток у всіх або окремих рядках чи в першому рядку кожної строфи.

Анафорою може бути одне слово, словосполучення або й ціле речення. За допомогою анафори суттєво посилюється зміст основної думки твору, увиразнюється логічний наголос, а також завжди забезпечується певна мелодійність, зумовлена однаковою звуковою організацією, що повторюється.

Анафора завжди міститься тільки у перших рядках усіх чи тільки певних строф вірша. Анафора у поезії може вживатися тільки двічі-тричі, а може фігурувати й у кожній строфі.

За допомогою анафори суттєво підсилюється основна думка твору. Наприклад, у вірші Івана Франка «Гримить!...» анафорою є перше слово в перших рядках обох строф. Ним поет наголошує на особливо тривожному явищі в природі й разючій активності національно-визвольних рухів у всій Європі.

У поезії «Земле, моя всеплодющая мати...» цим поширеним звертанням розпочинаються тільки дві окремих строфи, але це теж анафора. Також анафорою в цій поезії виступає лексема «дай», яка повноцінно реалізує задум поета на початку другої і третьої строф.

Ви ще будете аналізувати й навіть вивчати напам'ять поезію Володимира Со-сюри «Любіть Україну», де цей заклик-спонукання фігурує в кожному першому рядку всіх строф.

Цікаво, що анафора може ефективно використовуватися не тільки в ліриці, а й навіть у прозі, уживатися, щоб створювати іронічний, шаржований, висмію-вальний ефект. Наприклад, у повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» кожен розділ розпочинається анафорою: «Смутний і невеселий сидів собі. конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха». Оскільки причин для суму й печалі в цього одіозного персонажа повісті взагалі нема, а нудиться він лише через бездіяльність, пияцтво й ледарство, у читачів відповідна фраза викликає тільки іронічну посмішку.

Епіфора (від грецької лексеми, яка перекладається українськими словами «перенесення», «повторення») - протилежна до анафори стилістична фігура. Тобто це повторення однакових слів чи словосполучень наприкінці віршових рядків або строф.

У поезії І. Франка заголовок «Vivere memento!» (латинський вислів, що в перекладі означає «пам'ятай, що живеш») є одночасно епіфорою - повторюваною віршовою фразою наприкінці кожної чотирирядкової строфи (катрена). Отже, голов-

на думка поезії підсилена чотирикратним повтором і розкрита у кожній строфі по-новому:

Поєднання анафори з епіфорою дає надзвичайний ефект. Анафора у вірші І. Франка «Гримить!..» зосереджена в першому рядку строфи, а в останньому вона вже виступає епіфорою, тому створює своєрідне обрамлення обох строф цієї поезії.

Громадянська лірика І. Франка, що знайшла своє втілення у циклі віршів «Веснянки», засвідчила високу суспільну свідомість поета. У його поезіях і зримо, й завдяки підтексту постійно виникає образ України, яка не просто «всеплодющая мати», тобто багата й перспективна для економічного розвитку територія, а й колиска волелюбного українського народу, повноцінна національна держава зі слав-ною історією. Ліричний герой, наче давньогрецький Антей, просить у батьківської землі підтримки й сили.

Ритміка вірша надзвичайно вдала. Укорочені четверті рядки кожної строфи прискорюють темп мовлення. Ця поезія багата афоризмами, які й досі активно використовують українці в розмовній мові й навіть у наукових текстах: «Правді служити, неправду палити / Вічну дай страсть!», «...Працювать, працювать, працювати. / В праці сконать!».

* * *

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!

Діалог із текстом

1 Чому поет називає рідну землю «всеплодющою матір'ю»? Який смисл він вкладає в це словосполучення?

2 Про що просить ліричний герой в України? Чи в цьому проханні виражене кредо поета? Як саме? Підтвердите власний умовивід цитатою з вірша.

3 Яка строфа поезії вам найбільше імпонує? Чому саме?

4 Проаналізуйте на прикладі однієї зі строф віршовий розмір цієї Франкової поезії, особливості її строфіки, тип римування, різновид рим.

5 Доведіть, що ця поезія Каменяра за всіма своїми ознаками належить до громадянської лірики.

6 Що таке епіфора? Чому найкращий ефект вона дає в поєднанні з анафорою? Наведіть приклади.

Діалоги текстів

1 У поета Дмитра Павличка є книга віршів про Івана Франка «Задивлений в будущину». В одній із поезій так згадується вірш «Земле, моя всеплодющая мати...»:

Як саме Д. Павличко увиразнює розуміння Вітчизни (України) Франком і жандармом? Яким віршовим розміром написана поезія Д. Павличка?

2 У мережі Інтернет чи в інших джерелах знайдіть 2-3 приклади поезій з використанням анафори, прочитайте їх уголос і доведіть, що в обраному вами зразку продуктивно використана анафора.

Мистецькі діалоги

Проаналізуйте одне з художніх полотен (на ваш вибір) саме як ілюстрацію до вірша Івана Франка «Земле, моя всеплодющая мати.».

Алітерація (від латин. ad - до; littera - літера) - стилістичний прийом, який полягає у використанні в певному художньому тексті автором приголосних звуків, які створюють ефект брязкоту зброї, гуркоту грому, шелесту трави, шурхоту листя, що падає з дерев під поривами осіннього вітру, тихого лепетання струмка, шепоту дощу тощо.

Наприклад, у поемі Тараса Шевченка «Утоплена» дуже точно відтворено шелест осоки й прибережних очеретів із допомогою насиченості цього художнього тексту звуками [с], [ц], [х], [т]:

У вірші Івана Франка «Vivere memento» набір сонорних та дзвінких приголосних звуків ([л], [р], [в], [б], [д], [з], [ж], [г], [н], [м]) створює ефект голосного урочистого й щасливого гомону великого натовпу людей:

Алітерація здатна передавати різного тембру звуки зливи за вікном або легкий шум рясного снігопаду, коли вухо ледь вловлює шелест скрижанілих сніжинок, але закоханому ліричному героєві в такій гамі вчувається жіночий зойк чи поклик. У такому явищі легко переконатися зі звукового наповнення вірша, уривок із якого подаємо нижче. Тут саме сонорні та дзвінкі приголосні звуки [н], [ж], [л], [з], [д], [б], [г], [в], [м], ніби створюють ефект уривків слів, вимовлених упівголоса й рваних вітром, тому вони тільки зрідка перемежовуються глухими звуками [с], [т], [х], [к], які звучать, як шепіт, шерех, сторонні перешкоди:

Сніжинки летять на землю холодну...

Біла безмежна гать.

Володю!..

Володимир Сосюра

До речі, саме алітерація лежить в основі такого фольклорного і літературного жанру, як дитячі скоромовки, що призначені для тренування органів мовлення та/або корекції дефектів вимови в дітей.

Вдала алітерація здатна допомогти читачам вловити нагнітання тривоги, підсилити рівень напруженості події. Це добре вдалося Іванові Франку в його поезії «Гримить!..». У словах, які в поезії виявляються анафорою, міститься «ключ» до алітерації у цьому вірші. У поезії Івана Франка анафорою виступає слово «гримить», яке водночас наближено передає звуки далекого грому, тому налаштовує читачів на уявне сприймання грози з усім її звуковим контекстом (шумом дощу, грюкотом від поривів вітру тощо).

Асонанс (від латин. assono - звучу до ладу) - сконцентроване повторення голосних звуків у певному віршованому рядку чи строфі.

Асонанс використовується для суттєвого посилення милозвучності:

У взаємодії з алітерацією асонанс може створити неповторну за мелодійністю звукову картину:

Адже голосні звуки [у], [о], [і], [а] створюють ефект безсловесного голосіння, а вдало поєднані приголосні [т], [б], [н], й навіть групи приголосних [стр], [ст] з недалекими від них у словах чи словосполученнях звуками [ш] та [ж], нагадують скрипіння старих воріт, моторошні звуки відлуння минулих боїв, а на час дії у вірші - страшної цвинтарної запустілості, космічної порожнечі.

Асонанс й алітерація також виразно присутні в поезії Івана Франка «Земле моя, всеплодющая мати...», і вам неважко це буде довести самостійно.

Діалог із текстом

1 Що таке асонанс? Наведіть приклади цього художнього засобу.

2 З якою метою в поезіях автори використовують алітерацію? Чи роблять це свідомо? Чому алітерація часто вживається поряд із асонансом?

3 Доведіть, що в одній народній скоромовці (на ваш вибір) із запропонованих використано алітерацію.

• Сяк-так, абияк якось Яків сіяв мак. Квітне ярий Яків мак, але коле, як їжак.

• Бурі бобри брід перебрели.

• Їла Марина малину.

4 Доведіть, що у вірші М. Вінграновського «Тринадцять руж...» присутні анафора й алітерація: ^{5 6}

5 Яку уявну картину породжують найбільш поширені приголосні звуки в цій поезії? Що саме можна уявити?

6 Чи вплинули використані М. Вінграновським художні прийоми на ваші емоції? Що ви відчували під час читання вірша?

Ліричний герой Івана Франка - діяльний, сміливий, гордий, вільний - відчуває себе питомою часткою власної нації. Девіз «Vivere memento!» у його вустах сприймається як лозунг патріота й пасіонарія, що не хоче прожити життя марно, трудитися заради власних мізерних матеріальних благ, а планує закласти основи щасливого майбутнього для багатьох прийдешніх поколінь українського народу. Поет у цьому вірші виходить далеко за межі реалізму, який зосереджувався на показі страждань нації, продукував переважно образи покривджених, здеградо-ваних. На противагу таким недолугим психотипам автор обирає оптимістичний девіз і такий же погляд навіть на старий убогий світ, який мусить переродитися на краще завдяки праці рук і розуму покоління молодих ентузіастів.

VIVERE MEMENTO¹!

Діалог із текстом

1 Чому весна для ліричного героя цієї Франкової поезії стає символом відродження, нових сил, бажання жити?

2 Яку мету ставить ліричний герой вірша «Vivere memento!»? Використовуючи цитати з поезії, доведіть, що йдеться про свідомого українця.

3 Визначте віршовий розмір вірша, який ви щойно прочитали. Доведіть, що ця поезія належить до громадянської лірики.

4 Які образи-символи є в цій поезії Івана Франка? Для чого їх автор використовує?

5 Доведіть, що у вірші «Vivere memento!» мають місце такі художні тропи, як-от асонанс і алітерація. Якими звуками в основному ці засоби милозвучності вірша себе проявляють? Які картини у вашій уяві породжують?

6 Чи вдалим є використання в цьому творі латинського афоризму? Чому саме?

Діалоги текстів

1 В українського поета середини ХХ ст. Василя Симоненка є вірш «Ти знаєш, що ти людина?». Порівняйте поданий уривок цієї поезії з віршем І. Франка «Vivere memento!» і доведіть, що ці твори співзвучні своїми темою, проблематикою, ідеєю та змістом. Визначте віршовий розмір поезії Василя Симоненка.

2 Зіставте афоризм «Vivere memento!» з гаслом античного мудреця Луція Сенеки «Жити - це боротись, утверджувати справедливість». Який із цих двох крилатих висловів вам особисто більше заімпонував і чому саме?

Мистецькі діалоги

1 Роздивіться ілюстрації до поезії «Vivere memento!», запропоновані в підручнику. Які аспекти людського життя вони відображають? Чи співзвучні вони за духом із настроєм поезії? Поясніть свою думку.

2 Уважно розгляньте репродукцію з картини дніпропетровського художника Миколи Шелеста «День незалежності (Подих волі)». Як ви думаєте, чому це художнє полотно має подвійну назву? Яка з них краща? Чому ви так вважаєте?

3 Якою постає персоніфікована Україна на картині Миколи Шелеста? Чому автор художнього полотна подає Українську державу в образі красивої, сміливої, мужньої дівчини?

Микола Шелест. День незалежності (Подих волі)

ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Легенда (від лат. legenda - те, що варто прочитати) - фольклорний або літературний жанр міфологічного, апокрифічного (про життя апостолів або святих) чи історико-героїчного змісту. Значною мірою це фантастичний переказ про якусь подію, історичну особу чи містичне пояснення виникнення певного звіра, птаха або рослини через гарні або погані людські вчинки.

Притча - це твір із повчально-алегоричним сюжетом, побудований на прихованому зіставленні й порівнянні. Сюжети в притчах побудовані на життєвих ситуаціях, але в образній формі.

Прототип - прообраз, конкретна історична або сучасна письменникові особа, зовнішність, риси характеру або вчинки якої митець використав для створення свого літературного персонажа чи героя.

Діалог із текстом

1 Яка вічна проблема потужно прозвучала в цьому творі? Як саме її розв'язує Іван Франко? А яким могло бути розв'язання ситуації, якби бодай один персонаж виявився беземоційною, не здатною на порив душі, обмеженою і корисливою людиною?

2 Як ви думаєте, чому в «Легенді про вічне життя» всі ліричні персонажі виявилися досить яскравими особистостями?

3 Хто з реальних історичних осіб міг виявитися прототипом ліричних персонажів цього твору Івана Франка - аскета, Олександра Великого, Роксани, Птолемея?

4 Перелічіть ліричних персонажів цього твору й доведіть, що лиш аскет хотів використати чарівний горіх для блага держави? Як саме він пояснював богині власний вчинок?

5 Чи було хоч в одного ліричного персонажа цього твору кохання взаємне? У чому проявлялися для них особисто несподівані вчинки тих, кого вони кохали?

6 Чому Олександр Македонський не використав горіх за призначенням? У чому саме він розчарувався в житті? Як про це сказано у творі Івана Франка? Чи має право видатний державний діяч свої особисті справи вважати важливішими від державних?

7 Зробіть порівняльну характеристику образів аскета й Олександра. Зверніть увагу як на особистісні якості ліричних персонажів, так і на їхні риси як громадян.

8 Іван Франко називає свій твір легендою. Які ознаки саме цього жанру в його творі присутні?

9 Чи має «Легенда про вічне життя» Івана Франка ознаки притчі? Які саме?

10 Що, на вашу думку, спільного, а що відмінного між легендою і притчею? Який жанр несе більше повчальності - легенда чи притча?

11 Наскільки допомогли вам краще збагнути «Легенду про вічне життя» Івана Франка виноски до цього твору в підручнику?

Мистецькі діалоги

1 Роздивіться античну мозаїку, на якій зображений Олександр Македонський, і доведіть, що в час свого походу він був зовсім молодою людиною. Чому на цій мозаїці Олександр Великий постає в бойовій обстановці?

2 Роздивіться репродукцію картини Джовані Баттіста Тьєполо «Філософ Діоген та Олександр Македонський». Як ви думаєте, філософ Діоген міг бути прототипом аскета в «Легенді про вічне життя» Івана Франка?

3 Уважно роздивіться репродукцію картини П'єтро Ротарі «Александр Македонський і Роксана» (1756). Чи такими, як на цій картині, ви уявляли собі Олександра Великого та Роксану, читаючи твір Івана Франка? Чому саме?

4 Підготуйте коротку довідку про сюжет картини Тараса Шевченка «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (1836). Як розкритий мотив довіри на малярському творі Тараса Шевченка і в «Легенді про вічне життя» Івана Франка?

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Слоньовська (2021, поглиблений рівень)